Двадцять порад батькам про те, як виховати успішних дітей

/Files/images/2019_/images (3).jpg

Лоіс Брайденбек, вчителька з Америки з 54 роками досвіду викладання у школі розповіла, на що батькам слід звернути увагу, готуючи дітей до майбутнього.

“Нова українська школа” публікує поради, записані на зустрічі, яку організувала Atlantic School у Києві.

1.Читайте дитині, читайте з дитиною, слухайте, коли вона читає. Хай вона бачить, що ви читаєте.

2.Навчіть дітей бути незалежними, не робіть все за них. Знайдіть інформацію про те, яких навичок потрібно очікувати від дитини певного віку. (Наприклад, коли вона має вміти зав’язувати шнурки).

3.Нещодавні дослідження свідчать, що найуспішнішими стають люди, яких у дитинстві батьки привчили робити щоденні домашні справи, в яких був розклад. Тож давайте дітям роботу по дому.

4.Встановіть правила і будьте послідовними, дотримуйтесь правил і розпорядку дня для дитини.

5.Будьте авторитетними, а не авторитарними. Не кричіть на дітей, не будьте жорсткими.

6.Слухайте дітей, відкладіть геть свої телефони. Вчіться спілкуватися наживо.

7.Інколи батьки кажуть: “Я говорю зі своєю дитиною”. Але вони говорять до неї, а не з нею. Якщо ви маєте спільну розмову, тоді навчаєте дитину, як спілкуватися із суспільством.

8.Ми говоримо, що діти мають свободу вибору, але вони не народжуються зі здатністю робити хороший вибір. Тому наша відповідальність–навчити цього. Це не означає відкривати шафу і казати: обирай, що одягнути. Адже дитина може взимку обрати футболку. Дайте натомість вибрати серед трьох речей, які підходять до погоди і місця, в яке йде дитина.

9.Якщо дитина не хоче робити вибір, або їй не подобається те, що їй запропонували, ваше завдання–навчити її контролювати емоції. Діти мають розуміти, що емоції, які вони відчувають,–справжні. Ми маємо навчити їх називати “злість”, “радість”, “щастя”, контролювати і розпізнавати в інших. А також розуміти, що вони справжні для іншої людини.

10.Сфокусуйтеся на процесі, а не результаті. Діти потребують простору для помилок, бо навчаються. Вони мають навчитися виправляти помилки й бути відповідальними за свій вибір.

11.Двомовність або знання багатьох мов допоможе дитині в майбутньому, бо їй доведеться працювати з людьми, які не знають її рідної мови.
Лінгвістичні навички включають у себе щось більше, ніж просто володіння мовою. Вивчаючи мову, ви вивчаєте також, ким є люди, які нею говорять, їхню культуру.

12.Не вимагайте від дітей говорити іноземною мовою після першого заняття. Для вільного соціального спілкування потрібно 2-3 роки, а вільне володіння академічною мовою потребує до семи років вивчення. Усе приходить з часом.

13.Заняття музикою допомагає розвивати слухову пам’ять, а отже–полегшує вивчення мов.

14.Не знаю, чому “нудно” стало поганим словом. Нудьгувати–добре, це дає час подумати.

15.Коли діти роблять щось добре–хваліть їх, але не так, щоб вони вважали себе королями та принцесами. Так у них розвинеться здорова самооцінка, і вони знатимуть, коли похвала заслужена, а коли–недоречна.

16.Допомагайте дітям формувати образ здорової людини. Зараз дівчатка думають, що повинні мати ідеальну шкіру, пишні губи, бути дуже худими. Пам’ятайте, що стандарти краси постійно змінюються.

17.Коли ви нарікаєте на школу чи вчителя – знайте, що це вплине на здатність школи навчати вашу дитину.

18.Не забувайте приділяти час собі, щоб дитина бачила, що ви особистість. Не робіть її найважливішою у своєму житті так, щоб у вас не було стосунків з іншими людьми–це вплине на її власну здатність будувати стосунки.

19.Розвивайте в дитині сильне відчуття родини. Запровадьте сімейні ритуали, які робитимете разом. У вас має бути спільний сімейний час–наприклад, обід.

20.Допомагайте дітям зрозуміти їхнє місце у світі–діліться з ними мовою вашої родини, розповідайте родинну історію чи спогади.

/Files/images/2019_/images (1).jpg

До УВАГИ БАТЬКІВ !

/Files/images/2020/загружено.jpg

ФРАЗИ, ЯКІ ВАРТО ГОВОРИТИ ДИТИНІ ХОЧА Б РАЗ У ДЕНЬ

Якщо, ви, візьмете за звичку хоча б раз у день сказати щось із цього списку, ваші дітки почуватимуться значно щасливішими. Пам’ятайте, дитині потрібна увага, а не дорогі іграшки.
1. Я вдячна/-ий тобі.
2. Я пишаюся тобою.
3. У твоїх словах є сенс.
4. У тебе чудові ідеї.
5. Мені подобається бути твоєю мамою/татом.
6. Тобі не обов’язково бути ідеальною/им, щоб бути великою/-им.
7. Твоя думка важлива.
8. Ти — важлива/-ий.
9. Ти моя улюблена/-ий.
10. Я вірю тобі.
11. Я вірю в тебе.
12. Ти можеш сказати «ні».
13. Ти можеш сказати «так».
14. Я знаю, ти зробила/-в усе можливе.
15. Ти мала/-в рацію.
16. Я приймаю тебе такою/-им, яка/-ий ти є.
17. Давай спробуємо твій спосіб.
18. Ти – потрібна/-ий.
19. Ти варта/-ий цього.
20. Ти робиш мене щасливою/-им.
21. Мені подобається твоя креативність.
22. Мені з тобою весело.
23. Не можу дочекатися, щоб почути це.
24. Не бійся бути собою.
25. Ти граєш важливу роль.
26. Я обожнюю проводити з тобою час.
27. Ти цікава/-ий.
28. Мені подобається дивитися на світ твоїми очима.
29. Це добре, що ти допитлива/-ий.
30. Мені подобається, як ти розповідаєш історії.
31. Те, що ти зробила/-в, — дивовижно.
32. Я обожнюю тебе.
33. Це чудове питання.
34. Твоїм друзям пощастило з тобою.
35. Я довіряю тобі.
36. Це був дійсно вдалий вибір.
37. Я щаслива/-ий бачити тебе щасливою/-им.
38. Бути твоєю мамою / татом — моя улюблена робота.
39. Я щодня дізнаюся від тебе нові речі.
40. Ти робиш мене кращою/-им.
41. Ти — хороша дівчинка / хлопчик.
42. Дякую за те, що ти є.
43. Я така рада/-ий, що ти тут.
44. Маєш чудовий вигляд.
45. Я розумію тебе.
46. Спостерігати, як ти ростеш — суцільне задоволення.
47. Це було справді відважно.
48. Я пробачаю тобі.
49. Я ціную тебе.
50. Ми всі робимо помилки.
51. Так, я теж.
52. У тебе дуже добре це виходить.
53. Спробуй ще раз завтра.
54. Ніхто не ідеальний.
55. Мені подобається, як ти сказала/-в це.
56. Ти не будеш подобатися всім, і це нормально.
57. Тобі так добре це вдалося.
58. Я слухаю.
59. Ти прекрасна/-ий всередині і зовні.
60. Я люблю тебе.
61. Я ніколи не перестану любити тебе.
62. З тобою все гаразд.

ЧОМУ ВАЖЛИВО НАВЧИТИ ДИТИНУ ДЯКУВАТИ

Вдячність – це те почуття, яке людина вчиться переживати із дитинства , це обов'язкова якість свідомої людини. Вдячність відкриває доступ людині до великої кількості всього того, що її оточує, допомагає пізнати добро у своєму житті. Вдячна дитина відчуває більш глибокий зв'язок з батьками.
У результаті, якщо вона може зрозуміти, що багато людей докладають достатньо зусиль заради її ж блага, її життя поліпшується. Відчуйте самі й донесіть до дітей, що вдячність має потужну енергетичну силу і для того, хто дякує, і для того, кому дякують. На жаль, діти часто зростають в оточенні людей, які постійно на щось скаржаться. Справедливо зазначити, що й справді, не все так добре в «нашому королівстві». Утім, відсутність у житті вдячності як ставлення, дії, звички поступово стушовує його кольори — усе стає одноманітним, сіро-чорним. Адже людина не задоволена всім, що відбувається довкола. Скільки цікавих подій не трапилося б у житті, їй цього замало, аби по-справжньому радіти. Ми маємо навчитися самі й навчити дітей помічати добро, яке люди щодня приносять у наше життя, і дякувати за нього. І не важливо, що це — усмішка, послуга, подарунок, підтримка, допомога тощо. Людина, яка спрямовує свою увагу на позитивні сторони життя, менш схильна до стресів і ефективніше знаходить вихід із різних ситуацій. Окрім того, вона виносить із цих ситуацій життєві уроки як ресурс для розвитку.

Усмішку, допомогу, підтримку діти зазвичай сприймають як належне. Тоді як насправді це — прояви доброзичливості, привітності. Слід навчити дітей помічати такі речі. Адже це шлях до формування позитивного мислення, виховання вдячності як особистісної якості. Покажімо дітям, що є багато способів подякувати — слова, добрі справи, подарунки, особливе ставлення. Дітям потрібно розповідати, що дякувати потрібно усім, хто тобі допомагає й підтримує тебе, і ти завжди зможеш розраховувати на допомогу, якщо вона знадобиться ; пояснювати, у яких ситуаціях і як потрібно дякувати.
Вдячність можна виражати різними способами — словами, обіймами, рукостисканням тощо.
Навчити дитину дякувати можна тільки на власному прикладі. Діти схильні наслідувати те, що бачать удома. Не забувайте дякувати дітям за допомогу, чоловіку або дружині за смачну вечерю, , продавцю за доброзичливість. Не соромтеся дякувати дітям і помічайте будь-які дрібниці з боку малюка. Сам позбирав в корзину іграшки без нагадування,або нагодував папужку,розклав тарілки на стіл , приніс вам серветку . Прямо зараз знайдіть, за що ви можете сказати спасибі своєму синові або доньці. Ви помітите, як змінюється ваша дитина, як йому самому захочеться робити більше добрих справ. А незабаром вона почне цінувати все, що робите для нього ви. Саме на це спрямовує одна із тем курсу «Дошкільнятам освіта для сталого розвитку» Дитина повинна навчитися просити про допомогу, коли їй це необхідно і подякувати за неї. Коли дітей заохочують усвідомлювати радість і щедроти життя, вони стають більш вдячними так само, як і дорослі.
Можна вдома придумувати з дітьми різні ігри та корисно проводити час :
1)«Моє сердечко»
Виріжте з картону декілька сердечок і напишіть на кожному слова подяки , задаючи запитання малюку. Наприклад : «За що і кому ти б сказав спасибі?»,«З ким ти товаришував сьогодні і провів чудово день?»
«Кому ти хочеш подарувати це сердечко?»
2) «Добрі справи»
Час від часу влаштовуйте з дітьми день добрих справ, коли ви будете допомагати іншим людям. Можна разом з дітлахами нагодувати пташок або безпритульних тварин, підмести сходовий майданчик або допомогти літній людині у магазині . Якщо ви вирішили віддати старі речі в дитячий будинок або старі іграшки у менш забезпечену сім'ю, зробіть це разом із дитиною.
3) «Сюрприз»
Показуйте дитині, як добре ділитися з іншими. Це можуть бути речі, солодощі, зроблені своїми руками подарунки, компліменти. Збираєтеся в гості до бабусі - запропонуйте дитині заздалегідь намалювати для неї листівку або приготувати подарунок. Малюка пригостили цукеркою? Запропонуйте пригостити половинкою сестру чи брата.
4) «Чудові хвилини мого життя»
Важливо помічати життєві дрібниці. Сьогодні світить сонечко . Ми йому скажемо спасибі , що ми можемо піти гуляти. Дякую другові, що дав покататися на велосипеді, або погратися своєю іграшкою.
5) «Сімейна традиція»
Заведіть у родині традицію щодня за щось дякувати одне одному. Нехай ваша дитина теж знайде щось, за що вона вдячна. До того ж, прояв вдячності піднімає настрій.
6) «Спасибі цьому дню»
Візьміть за правило в кінці кожного дня, перед сном, згадувати разом з дитиною приємні моменти, за які вона може комусь подякувати. Тато купив нову іграшку , бабуся спекла пиріг. Це можуть бути різні події, враження.
7) «Фотоальбом приємних спогадів»
Вклеювати в альбом різні фотографії (відпочинок на річці ; в гостях у бабусі ; день народження у друга; виготовлення поробок і т.д. ) і написати під ними «Кому я був вдячний», «За що мені дякували»
8) Книги, казки, вірші, пісеньки. Зараз вибір літератури дуже великий, і є можливість підібрати те джерело, яке сподобається саме вашій дитині.
9) Всесвітній день "Дякую"
Часто в повсякденному житті сенс слів затирається, «змальовується», ми вимовляємо їх механічно і вже не дуже розуміємо, що ж саме ми говоримо і що під цим мається на увазі. Всесвітній день "Дякую", що відзначається 11 січня - хороший привід задуматися про це і сказати усвідомлене «Дякую» всім, хто його заслуговує.
Вчити говорити спасибі просто, але неможливо змусити дітей відчувати себе вдячними. Зате можна сформувати в дитини здатність аналізувати і цінувати! Завдяки цьому батьки не тільки зроблять їх щасливими, але і забезпечать собі повагу і гідну старість. Пам’ятайте, що доля дитини в першу чергу залежить від вас. Зробіть правильне вкладення в її розвиток і будьте впевнені, що в майбутньому вона буде вам дуже вдячна.

І пам’ятайте « Дякувати — приємно!»


Відповідальне батьківство

/Files/images/2020/images.png

Батьками не народжуються, ними стають, поступово цьому навчаючись. Коли чоловік та жінка стають батьками й збираються виховувати дітей, багато факторів впливають на те, як вони це будуть робити. Це і досвід з сім'ї, з якої кожен походить, і внутрішній стан, і стосунки у шлюбі, і вплив батьків (бабусь і дідусів). Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення. У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів по-своєму впливає на психічний розвиток дитини.
1. Авторитарний стиль виховання.Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають їїправа. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов'язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність. Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).
2. Ліберальний стильвиявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім'ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері. Для гармонічного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов'язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.
3. Демократичний стиль виховання.Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість.Також батьки орієнтовані на її активну роль у родині. На відміну від ліберального стилю виховання цей процес не пущений на самотік, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватно оцінюютьможливості, успіхи і невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки. При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини. Він сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.
4. Гіперопіка (надмірна опіка).Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування удітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підлітки набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, а це часто ображає батьків. Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків. Пам'ятайте, що благополучна сім'я — це сім'я з високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Дорослим необхідно керуватися принципами любові та поважати особистість дитини.

Тест «Які ви батьки»
Позначте фрази, які часто використовуєте, спілкуючись з дитиною.
1. Скільки разів тобі повторювати!
2. Порадь, будь-ласка, як мені вчинити в даній ситуації…
3. Не знаю, щоб я без тебе робила.
4. І в кого ти такий удався?!
5. Які в тебе чудові друзі!
6. Ну на кого ти схожий?!
7. Ти – моя опора і помічник!
8. Ну що за друзі в тебе?!
9. Про що ти тільки думаєш?
10. Який ти в мене розумний!
11. А ти як вважаєш?
12. У всіх діти як діти, а ти…
13. Який ти у мене кмітливий!
Відповіді 1, 2, 4, 6, 8, 9, 12 – 2 бали; 3, 5, 7, 10. 11, 13 – 1 бал. Підрахуйте кількість одержаних балів.
7-8 балів. Ви живете з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші сто-сунки сприятливо впливають на становлення її особистості.
9-10 балів. Ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча, й не зав-жди з вами відверта. На її розвиток вплива-ють здебільшого випадкові обставини.
11-12 балів. Вам необхідно уважно ставитися до дитини. Розвиток дитини залежить більше від випадковості, ніж від Вас.
13-14 балів. Ви й самі відчуваєте, що дієте неправильно.
Між вами і дитиною існує не-довіра.
Діти вчаться жити у життя
• Якщо дитину постійно критикувати — вона вчиться ненавидіти.
• Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.
• Якщо дитину висміюють — вона стає замкненою.
• Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити у почуттях провини.
• Якщо дитина зростає у терпимості — вона вчиться сприймати інших.
• Якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе.
• Якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною.
• Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути справедливою.
• Якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям.
• Якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.
• Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Що таке кібербулінг?

Кібербулінг – це булінг із застосуванням цифрових технологій. Він може відбуватися в соціальних мережах, платформах обміну повідомленнями (месенджерах), ігрових платформах та мобільних телефонах. Це неодноразова поведінка, спрямована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований. Це може бути:

· поширення брехні про когось або розміщення фотографій, які компрометуюсь когось у соціальних мережах;

· надсилання повідомлень або погроз, які ображають когось або можуть завдати комусь шкоди, через платформи обміну повідомленнями;

· видання себе за когось іншого/іншу і надсилання повідомлень іншим людям від його/її імені.

У чому різниця між жартом та булінгом?

Усі друзі жартують між собою, але іноді важко сказати, чи хтось просто розважається, чи намагається нашкодити вам, особливо в Інтернеті. Іноді вони насміхаються, але говорять, що це «просто жарти» і пропонують «не сприймати це так серйозно».

Але якщо ви відчуваєте образу або думаєте, що інші насміхаються з вас, а не веселяться разом з вами, то жарт зайшов занадто далеко. Якщо це продовжується навіть після того, як ви попросили людину зупинитися, і ви досі відчуваєте себе засмученим/ою, то це може бути булінгом.

А коли знущання відбуваються в Інтернеті, це може призвести до небажаної уваги з боку широкого кола людей, включаючи незнайомих людей. Де б це не сталося, якщо вам це неприємно, ви не маєте цього терпіти.

Як би ця ситуація не називалася: якщо вам погано, і це не припиняється, тоді варто звернутися за допомогою. Для того, щоб зупинити кібербулінг, потрібно не лише закликати кривдників більше так не робити. Необхідно також усвідомити, що будь-яка особа заслуговує на повагу: як в Інтернеті, так і в реальному житті.

До яких наслідків призводить кібербулінг?

Коли булінг трапляється в Інтернеті, може здаватися, що на вас нападають усюди, навіть у власному домі. Може здаватися, що виходу немає. Наслідки можуть тривати довгий час і впливати на людину різними способами: Ментально– відчуття смутку, пригніченості, навіть злості, відчуття себе в безглуздому становищі;

Емоційно– відчуття сорому, втрата цікавості до речей, які ти любиш;

Фізично– відчуття втоми (втрата сну) або таких симптомів, як біль у животі, головний біль. Відчуття того, що з тебе насміхаються або тебе переслідують, може заважати людям говорити або намагатися боротися з проблемою. Кібербулінг може впливати на нас багатьма способами. Але це можна подолати, і люди можуть повернути впевненість у собі та здоров’я.

З ким виможете поговорити, якщо хтось цькує вас в Інтернеті? Чому так важливо про це розповідати?

Якщо ви думаєте, що відчуваєте булінг, перший крок – це звернутися за допомогою до когось, кому ви довіряєте, наприклад, до ваших батьків, близького члена сім’ї чи іншого дорослого, якому ви довіряєте.

У своїй школі ви можете звернутися до психолога, соціального педагога,класного керівника, спортивного тренера чи улюбленого вчителя.

Якщо булінг трапляється на соціальній платформі, подумайте про блокування кривдника та офіційно повідомте про його/її поведінку на самій платформі. Соціальні мережі зобов’язані підтримувати безпеку своїх користувачів.

Щоб булінг припинився, його потрібно ідентифікувати. Ключове – це повідомити про нього. Це також може допомогти показати кривдникам, що їх поведінка неприйнятна.

Якщо ви відчуваєте, що зазнаєте кібербулінгу, найголовніше – це забезпечити свою безпеку. Важливо мати когось, з ким можна поговорити про те, що ви відчуваєте.

Я зазнаю кібербулінгу, але боюся говорити про це з батьками. Якими словами я можу розповісти їм про це?

Якщо ви зазнаєте кібербулінгу, один із найважливіших перших кроків, які ви можете зробити – поговорити з дорослим, якому ви довіряєте. Не всім просто розмовляти зі своїми батьками. Але є речі, які ви можете зробити, щоб полегшити таку розмову. Оберіть такий час для розмови, коли, на вашу думку, батьки можуть приділити вам всю свою увагу. Поясніть, наскільки серйозною для вас є ця проблема. Пам’ятайте, що вони можуть не так добре знатися на інформаційних технологіях, як ви, тому вам може бути потрібно допомогти їм зрозуміти, що відбувається.
Вони можуть не мати моментальних відповідей для вас, але вони, ймовірно, будуть хотіти допомогти вам, і разом ви зможете знайти рішення. Дві голови завжди кращі, ніж одна! Якщо ви досі не впевнені, що робити, подумайте про те, щоб звернутися до інших людей, яким ви довіряєте. Часто таких людей, які піклуються про вас і готові допомогти, більше, ніж ви могли подумати!

Як Ви можете допомогти своїм друзям повідомляти про випадки кібербулінгу, особливо якщо вони не хочуть цього робити?

Жертвою кібербулінгу може стати будь-хто. Якщо ви бачите, що це відбувається з кимось, кого ви знаєте, спробуйте запропонувати підтримку.

Важливо вислухати свого друга. Чому він/вона не хоче повідомити про те, що він/вона зазнає кібербулінгу? Як вони почуваються? Скажіть їм, що вони не зобов’язані офіційно повідомляти про те, що відбувається, але важливо поговорити з кимось, хто може допомогти.

Пам’ятайте: ваш друг може відчувати себе незахищеним. Будьте добрими до нього/неї. Допоможіть їм продумати, що вони можуть сказати і кому. Пропонуйте піти з ними, якщо вони вирішать повідомити про булінг. Найголовніше, нагадайте їм, що ви підтримуєте їх і хочете допомогти. Пам’ятайте, що в певних ситуаціях наслідки кібербулінгу можуть бути небезпечними для життя.

Якщо нічого не робити, людині може здаватися, що всі налаштовані проти неї, що всім байдуже. Ваші слова підтримки можуть мати вирішальне значення. Ми знаємо, що поскаржитись на когось може бути важко. Але знущатися над кимось – це абсолютно неприйнятно.

Як я можу запобігти тому, щоб моя особиста інформація використовувалася для маніпуляцій або приниження мене в соціальних мережах?

Добре подумайте, перш ніж публікувати або ділитися будь-чим в Інтернеті – це може залишитися в Інтернеті назавжди і може бути пізніше використане вам на шкоду. Не вказуйте особисті дані, такі як ваша адреса, номер телефону чи назва/номер вашої школи. Дізнайтеся про налаштування конфіденційності улюблених додатків у соціальних мережах. Ось декілька дій, які ви можете вжити у більшості з них:

· Ви можете вирішити, хто може бачити ваш профіль, надсилати вам повідомлення або коментувати ваші публікації, скоригувавши налаштування конфіденційності вашого облікового запису.

· Ви можете повідомляти про образливі коментарі, повідомлення та фотографії та вимагати їх видалення.

· Окрім «видалення з друзів», ви можете повністю заблокувати окремих користувачів, щоб вони не могли бачити ваш профіль або надсилати вам повідомлення.

· Ви також можете зробити так, щоб коментарі окремих користувачів бачили лише вони самі, не блокуючи їх повністю.

· Ви можете видаляти публікації зі свого профілю або ховати їх від певних людей.

Чи передбачено покарання за кібербулінг?

Більшість шкіл ставляться до булінгу серйозно і вживатимуть заходів проти цього. Якщо ви зазнаєте кібербулінгу з боку інших учнів, повідомте про це в своїй школі.
Люди, які стали жертвами будь-якої форми насильства, включаючи булінг та кібербулінг, мають право на справедливість та притягнення кривдника до відповідальності.
Однак важливо пам’ятати, що покарання – це не завжди найефективніший спосіб змінити поведінку кривдників. Краще зосередитись на подоланні шкоди та налагодженні відносин.

За матеріалами ЮНІСЕФ

/Files/images/2020/positive-002_i.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 542

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.